четверг, 16 апреля 2015 г.

Доступність для всіх!


    Універсальний дизайн або "дизайн для всіх" отримав визнання у всьому світі в якості поліпшеного дизайну, особливо в умовах зростаючого числа літніх людей у ​​багатьох країнах.

    Одним із прикладів універсального дизайну є плоский вхід в будівлю. Такий дизайн приносить користь не тільки людям з інвалідністю, що приводять до обмеженою мобільності, але й допомагає пересуванню людей з дитячими колясками або тим, хто переносить важкі коробки або інші громіздкі речі в приміщення.
    Іншим прикладом є субтитри на телебаченні. Вимовлені слова одночасно з'являються в письмовій формі на екрані телевізора. Це не тільки корисно для слабочуючих або глухих людей, але це також допомагає зрозуміти суть того, що відбувається на екрані тим, хто дивиться телебачення в галасливій обстановці, наприклад, в ресторані. В основі філософії універсального дизайну лежить ідея створення такого середовища, продуктів і послуг, які були б корисні всім, а не тільки людям з інвалідністю.
    Універсальний Дизайн – концепція, яка набуває все більшої актуальності у світі, що передбачає проектування продукції та середовища таким чином, щоб ними могли були користуватися найбільш широке коло людей – може бути ефективним інструментом для вирішення цих проблем і допомогти мільйонам людей, щоб у них було краще життя.

Як зробити місто комфортним для усіх: філософія універсального дизайну


   Згідно міжнародної доповіді ВОЗ, 15% світового населення мають інвалідність. Крім цього, зростає кількість людей похилого віку. В Україні - 2,6 млн. людей з інвалідністю, 40% людей пенсійного віку, 5% дітей та 2% вагітних жінок. До чого усі ці цифри? Справа в тому, що саме ці групи людей практично не мають доступу до ключових об'єктів інфраструктури, а, отже, повноцінного життя.
   Не є новиною той факт, що в Україні побутує стереотип, що людина з інвалідністю - непрацездатна, вона - лише споживач, який не готовий платити за послуги. Але, якщо заглибитись у суть питання, можна зрозуміти, що і таке твердження небезпідставне, адже для такої людини не створені належні умови праці. 
   Володимир Азін, головний спеціаліст Національної асамблеї інвалідів України (НАІУ) розповідає, що Згідно із Конвенцією про права інвалідів, яку Україна офіційно підтримала і зобов'язалась виконувати, інвалідність виникає внаслідок зіткнення з перешкодами, які ускладнюють пересування, орієнтування у місцевості й комунікацію.Якщо усунути ці перешкоди, зникає інвалідність, і людина буде в змозі про себе подбати самостійно.
   Більше того, доступна розбудова інфраструктури є економічно привабливою. Функціональна вона більш гнучка й життєздатна, оскільки існує менше потреб для коштовної адаптації на пізніших стадіях. Особи з інвалідністю є цінними споживачами, й належний доступ має розглядатись не тільки як моральне питання, але й як перевага для розвитку бізнесу. 
   "Коли враховуються особливості різних людей – це суттєво розширює ринок, а отже, для бізнесу з’являється значно більше можливостей заробити", – наголошує Володимир Азін.
   Важливе значення тут має концепція універсального дизайну, яка набуває все більшої актуальності у світі. Пригадайте - подорожуючи і відвідуючи інші країни світу, вам не раз впадала в око велика кількість людей з інвалідністю, які при цьому вільно пересуваються по місту, їздять у громадському транспорті, подорожують, працюють і живуть повноцінним життям. І справа не в тому, що закордоном більше таких людей ніж в Україні, але там створені відповідні умови для їх життя та роботи.
Є певна спорідненість між поняттями доступність та універсальний дизайн. Однак, ототожнювати їх немає підстав. Універсальний дизайн - це стратегія, економічно ефективний підхід, який спрямований на те, щоб проектування та компоненти середовища, виробів, комунікацій, інформаційних технологій чи послуг були однаково доступні та зрозумілі всім і відповідали вимогам цього користування. 
Універсальний дизайн стосується містобудування, навігації, обладнання приміщень, доступності послуг тощо. Окрім цього, він має відношення і до шкіл та університетів, які переважно не враховують різних можливостей людей. 
Доктор Ольга Красюкова-Еннс є міжнародним консультантом з розробки інклюзивної політики та практики, вже понад 20 років займається запровадженням універсального дизайну. Вона розповідає про 7 принципів цієї концепції:
·         рівноправне використання (конструкція корисна й може продаватись людям з різними здібностями);
·         гнучкість у користуванні (конструкція враховує широкий спектр індивідуальних переваг і здібностей);
·         просте й інтуїтивне використання (принцип користування легко зрозуміти, незалежно від досвіду, знань, рівня концентрації користувача);
·         інформація, що сприймається (ефективна передача інформації, сприйняття відповідно до здібностей);
·         допуск на помилку (конструкція мінімізує небезпеку та негативні наслідки випадкових або ненавмисних дій);
·         малі фізичні зусилля (мінімум зусиль та утоми);
·         розмір і місце для під'їзду та використання (згідно прийнятих стандартів).
Бізнес може використовувати ці принципи під час проектування та дизайну товарів, у наданні послуг різним категоріям клієнтів (насамперед готельний та ресторанний бізнес, сфера надання медичних послуг). Роботодавці у свою чергу можуть використовувати принципи у налагодженні спілкування з співробітниками та партнерами. Також принципи повинні використовуватись в освітній сфері та телекомунікаційній галузі, оскільки дозволяють враховувати особливості сприйняття інформації.  
    Згідно міжнародної доповіді ВОЗ, 15% світового населення мають інвалідність. Крім цього, зростає кількість людей похилого віку. В Україні - 2,6 млн. людей з інвалідністю, 40% людей пенсійного віку, 5% дітей та 2% вагітних жінок. До чого усі ці цифри? Справа в тому, що саме ці групи людей практично не мають доступу до ключових об'єктів інфраструктури, а, отже, повноцінного життя.
   Не є новиною той факт, що в Україні побутує стереотип, що людина з інвалідністю - непрацездатна, вона - лише споживач, який не готовий платити за послуги. Але, якщо заглибитись у суть питання, можна зрозуміти, що і таке твердження небезпідставне, адже для такої людини не створені належні умови праці. 
   Володимир Азін, головний спеціаліст Національної асамблеї інвалідів України (НАІУ) розповідає, що Згідно із Конвенцією про права інвалідів, яку Україна офіційно підтримала і зобов'язалась виконувати, інвалідність виникає внаслідок зіткнення з перешкодами, які ускладнюють пересування, орієнтування у місцевості й комунікацію.Якщо усунути ці перешкоди, зникає інвалідність, і людина буде в змозі про себе подбати самостійно.
   Більше того, доступна розбудова інфраструктури є економічно привабливою. Функціональна вона більш гнучка й життєздатна, оскільки існує менше потреб для коштовної адаптації на пізніших стадіях. Особи з інвалідністю є цінними споживачами, й належний доступ має розглядатись не тільки як моральне питання, але й як перевага для розвитку бізнесу. 
"Коли враховуються особливості різних людей – це суттєво розширює ринок, а отже, для бізнесу з’являється значно більше можливостей заробити", – наголошує Володимир Азін.
   Важливе значення тут має концепція універсального дизайну, яка набуває все більшої актуальності у світі. Пригадайте - подорожуючи і відвідуючи інші країни світу, вам не раз впадала в око велика кількість людей з інвалідністю, які при цьому вільно пересуваються по місту, їздять у громадському транспорті, подорожують, працюють і живуть повноцінним життям. І справа не в тому, що закордоном більше таких людей ніж в Україні, але там створені відповідні умови для їх життя та роботи.
   Є певна спорідненість між поняттями доступність та універсальний дизайн. Однак, ототожнювати їх немає підстав. Універсальний дизайн - це стратегія, економічно ефективний підхід, який спрямований на те, щоб проектування та компоненти середовища, виробів, комунікацій, інформаційних технологій чи послуг були однаково доступні та зрозумілі всім і відповідали вимогам цього користування. 
Універсальний дизайн стосується містобудування, навігації, обладнання приміщень, доступності послуг тощо. Окрім цього, він має відношення і до шкіл та університетів, які переважно не враховують різних можливостей людей. 
   Доктор Ольга Красюкова-Еннс є міжнародним консультантом з розробки інклюзивної політики та практики, вже понад 20 років займається запровадженням універсального дизайну. Вона розповідає про 7 принципів цієї концепції:
·         рівноправне використання (конструкція корисна й може продаватись людям з різними здібностями);
·         гнучкість у користуванні (конструкція враховує широкий спектр індивідуальних переваг і здібностей);
·         просте й інтуїтивне використання (принцип користування легко зрозуміти, незалежно від досвіду, знань, рівня концентрації користувача);
·         інформація, що сприймається (ефективна передача інформації, сприйняття відповідно до здібностей);
·         допуск на помилку (конструкція мінімізує небезпеку та негативні наслідки випадкових або ненавмисних дій);
·         малі фізичні зусилля (мінімум зусиль та утоми);
·         розмір і місце для під'їзду та використання (згідно прийнятих стандартів).

   Бізнес може використовувати ці принципи під час проектування та дизайну товарів, у наданні послуг різним категоріям клієнтів (насамперед готельний та ресторанний бізнес, сфера надання медичних послуг). Роботодавці у свою чергу можуть використовувати принципи у налагодженні спілкування з співробітниками та партнерами. Також принципи повинні використовуватись в освітній сфері та телекомунікаційній галузі, оскільки дозволяють враховувати особливості сприйняття інформації.  

Архітектурна доступність шкіл 

навчально-методологічний посібник

   «Доступність розглядає кожну людину, незалежно від її можливостей — рівноцінною»

Забезпечення архітектурної доступності навчальних закладів важливо з однієї «головної» причини і низки «не менш важливих».
        АРХІТЕКТУРНО ДОСТУПНІ ШКОЛИ ЦЕ … 

  •  Забезпечення рівних можливостей у реалізації права на освіту для всіх дітей. 
  •  Врахування потреб всіх користувачів: дітей, вчителів, батьків. 
  •  Підтримка політики, яка сприяє впровадженню інклюзивного навчання. 
  •  Безпечне середовище для всіх дітей та дорослих. 
  •  Покращення функціональності об’єкта для всієї громади. 
  •  На стадії проектування це заощадження коштів до 40%. 

   Незалежно від масштабу — або «дрібні» роботи, реконструкція чи будівництво нової школи — проект зі створення архітектурно доступної школи має включати в себе наступне:
    ■ Розподіл обов’язків та відповідальності.
Обов’язки повинні бути чітко розподілені з самого початку. Визначено, хто несе загальну юридичну відповідальність, хто затверджує витрати і хто має право давати рекомендації щодо розробки проекту забезпечення архітектурної доступності.
     ■ Початкове дослідження. ӽ Проведення аудиту доступності7 і визначення, що саме потрібно для створення архітектурної доступності, враховуючи: ӽ існуючі і майбутні потреби дітей з особливими потребами / з інвалідністю та дорослих; ӽ результати консультацій зі спеціалістами щодо забезпечення архітектурної доступності; ӽ чи включена реконструкція школи в бюджетне фінансування; чи потрібне залучення донорських коштів.
     ■ Проведення консультацій.
Стратегічні потреби, цілі, вартість бюджетів тощо визначаються шляхом проведення консультацій, наприклад, з посадовою особою, яка відповідальна за освіту.
     ■ Створення команди.
Директор школи створює команду: визначає відповідального працівника від школи, запрошує архітектора, спеціаліста з питань інвалідності (архітектурної доступності), представників пожежної безпеки, охорони здоров’я, представників батьківського комітету (за потреби) для узгодження та подальшої реалізації Проекту щодо забезпечення архітектурної доступності школи.
     ■ Забезпечення достатнього фінансування. Забезпечення достатнього фінансування і ресурсів особливо важливо для того, щоб потреби всіх дітей бути враховані, і було досягнуто хороших практичних результатів. Можливо, доведеться поєднувати фінансування з різних джерел / бюджетів, тому важливо з самого початку зробити правильні розрахунки і закласти всі витрати.      ■ Впровадження.
    Координація дій та зусиль всієї команди. Узгодження термінів виконання проекту. Прозорість та відкритість дій. Контроль за виконанням проекту зі сторони директора школи.
Починаючи працювати над питаннями архітектурної доступності школи потрібно: 
Сприймати це — бути обізнаним щодо питань інвалідності, інклюзивного навчання, існуючих норм ДБНів, основних принципи доступності та універсального дизайну.
Розуміти — що означає архітектурна доступність шкіл і для чого це потрібно, а головне — як використовувати принципи доступності та універсального дизайну. Наприклад, «швелерна доступність», пандуси, які не відповідають нормам ДБН, відсутність туалетів наносять шкоду всьому навчальному процесу.
Використовувати це — щоб кожна дитина та доросла людина була в змозі дістатись до шкільного приміщення (класу) і взаємодіяти з оточенням. Наприклад, діти, які користуються інвалідним візком, повинні не тільки мати доступ до класів, але й вільно почувати себе за партою, в майстерні, на шкільному майданчику тощо.
   Забезпечення реалізації права на освіту дітей з інвалідністю на рівні з іншими дітьми
   Держава гарантує всім дітям рівне право на отримання освіти, однак не всі діти мають можливість його реалізувати. Наприклад, більшість шкіл в Україні не можуть забезпечити навчальний процес для дітей з порушенням опорно–рухового апарату, в першу чергу, через архітектурну недоступність приміщень. Для дітей з порушенням слуху, зору, мови до цього можна додати ще питання інформаційної доступності та розумного пристосовування. 
   Діти з інвалідністю — також діти, і як і всім дітям, для всебічного розвитку, їм необхідне спілкування з однолітками. Вони так само як інші діти мають свої захоплення та мрії — «ким стати, коли виростеш…», опанувати професію і знайти гідну роботу. Та всі ці мрії можуть стати марними тільки через те, що, скажімо, дитина в інвалідному візку не зможе потрапити до школи через відсутність доступного входу. 
   Створення школи для всіх людей… Зобов’язання щодо прав людини та прав дітей розглядаються в одній площині. 
   Також існують інші причини, чому потрібно зробити міркування про доступність частиною того, як мають виглядати будівлі навчальних закладів і прилегла до них територія: 
  •      ви б не хотіли позбавити педагогів, які мають інвалідність, можливості займатись улюбленою справою; 
  •      батьки, які мають інвалідність, також мають право повною мірою брати участь у житті своєї дитини — наприклад, відвідувати батьківські збори, брати участь у роботі батьківських комітетів і мати пряме спілкування з класним керівником та викладачами; 
  •      зазвичай саме в приміщеннях шкіл розташовуються виборчі дільниці — в такому разі доступність школи сприятиме реалізації виборчого права всіх громадян, незалежно від їх фізичних, сенсорних чи когнітивних особливостей / відмінностей; 
  •      ви продемонструєте високі етичні принципи, які будуть належно оцінені; 
  •      заходи, які допомагають людям з інвалідністю, будуть корисні для всіх інших людей. Тобто, архітектурна доступність шкіл, як і будь–якої іншої будови / споруди громадського призначення важлива для багато більшої кількості людей, ніж тільки для школярів з інвалідністю (стійкими функціональними обмеженнями).

   Під інклюзивним навчанням розуміють такий навчально-пізнавальний процес, у який включені всі, в тому числі і діти з інвалідністю. У нашій системі освіти склалося так, що діти з інвалідністю незалежно від «тяжкості» порушення перебувають за межами шкільного процесу і не можуть навчатися на рівні зі своїми однолітками у загальноосвітніх школах. Чому? Адже в більшості випадків «інвалідність» не є перешкодою на шляху до отримання повноцінної освіти.        Розглядаючи освіту дітей з інвалідністю як своєрідний засіб, який сприяє визнанню в людях відмінностей та складає частину виховання громадянських почуттів, ми розуміємо, що такий досвід отримання освіти цією групою дітей залежить від багатьох чинників. І насамперед — від доступності транспорту, шкільних приміщень, обладнання, програмного забезпечення і надання, у випадку необхідності, відповідної технічної допомоги. 
   Даний навчально-методичний посібник підготовлений у межах діяльності українсько- канадського проекту    «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні» з метою допомогти адміністрації та колективу шкіл у вирішенні питань архітектурної доступності при плануванні ремонту або реконструкції приміщень. 
   У посібнику надані рекомендації про те, як саме можуть бути облаштовані вестибюлі, туалетні кімнати, приміщення та спортивні майданчики для комфортного та безпечного перебування в них дітей з інвалідністю/особливими потребами. 
   Ми сподіваємось, що інформація викладена в цьому виданні, допоможе зробити навчальні заклади такими, в яких діти з інвалідністю зможуть здобувати знання разом із своїми однолітками, і не будуть «відірвані» від своїх сімей через необхідність навчатися в інтернатах.



Методика визначення доступності об’єкту громадського призначення для громадян з особливими потребами

   1999 році на заміну державних будівельних норм колишнього Радянського Союзу (СНИП 2.08.02-89) Україна розробила свої (ДБН В.2.2-9-99), які стали чинними з 1 січня 2000 року. Додаток "Г" цих норм чітко визначив параметри обладнань і пристроїв, якими мають облаштовуватися будинки та споруди. Проте дотепер ми не бачимо широкого втілення цих норм у життя.
   Про безбар'єрність йдеться не тільки в цих державних будівельних нормах (ДБН). Почнемо з того, що Конституція України визнає всіх рівними у своїх правах. Тобто, наприклад, візочник має право, як і будь-хто, відвідувати місця праці, відпочинку, торгівлі, культові тощо. Проте реально це є неможливим. Також законодавчо вимоги щодо безбар'єрності в соціальній інфраструктурі передбачено ще у 1991р. Законом «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». У наказі Держбуду від 05.09.2001 р. № 175 йдеться про недопущення проектування, проведення експертизи, введення в експлуатацію об'єктів, які не враховують вимоги державних будівельних норм щодо забезпечення прав інвалідів. Зрештою, є державна програма, затверджена постановою Кабінету Міністрів України «Про забезпечення доступу людей з обмеженими фізичними можливостями до об'єктів житлового та громадського призначення» від 04.06. 2003 р. № 863. Та попри це, інвалід-візочник продовжує долати бар'єри, нерідко ціною власного життя (зверніть увагу на більшість пандусів і ви зрозумійте, про що я кажу), а всі накази залишаються на папері. Чому так?
   Здавалося б, інспекції архітектурно-будівельного контролю згідно із перерахованими законодавчими та нормативними документами не мали б приймати в експлуатацію ту чи іншу будівлю, якщо вона є недоступно для людей з інвалідністю.
   Але виходить така колізія: повноваження інспекції – лише перевіряти, чи новозбудований об’єкт виконано відповідно до проекту. Отже, упущення відбуваються ще на першому етапі, коли органи архітектури видають завдання на проектування (АПЗ). Чому так? Мабуть, тому що немає чіткої схеми відповідальності, не передбачені штрафні санкції тощо.
В Указі Президента України від 1 червня 2005 року № 900/2005 йдеться про додаткові заходи для забезпечення безумовного додержання центральними та місцевими органами виконавчої влади законодавства щодо створення належних умов життєдіяльності людей з інвалідністю. Термін виконання є досить стислі. Чи можливо за кілька місяців виправити все, що не було зроблено за 15 років? Принаймні, треба прагнути.
   Президент зобов'язав один раз на півроку інформувати його про реалізацію передбачених заходів. Це дуже добре. Проте хотілося б, аби робили це також і люди, для яких створюється безбар'єрне середовище. Тоді Глава держави зможе побачити реальну картину. Наведу один приклад: коли Національна Асамблея інвалідів України (НАІУ) звернула увагу на звіт однієї з облдержадміністрацій, в якому було прозвітовано про створення безбар'єрного середовища в цій області, то були здивовані - все виглядає надто добре. Місцеві чиновники подали те, що хочуть побачити можновладці. Але ж знаючи про правдивий стан, то це не зовсім відповідає дійсності.
   У багатьох розвинутих країнах Світу створені комітети доступності, куди входять представники від незрячих, глухих, візочників, людей похилого віку чи молодих сімей. Комітети виконують дорадчу та консультаційну функцію, надаючи фахівцям та представникам влади оцінку щодо доступності з позиції користувача. З урахуванням висновків комітетів приймаються ті чи інші рішення.
Лише постійне втручання людей з інвалідністю та інших небайдужих людей зможе покращити ситуацію і в нашій державі. В Україні таких комітетів поки що немає, хоча вони і передбачені вже згаданою Державною програмою, а також згаданим Указом Президента. Лише в поодиноких містах, де є активісти, котрі пройшли вишколи на семінарах-тренінгах з безбар’єрності, що проводить Національна Асамблея інвалідів України, створили громадські групи впливу на місцеві органи влади у процеси створення безбар’єрності. При цьому ставлять перед собою мету звертати увагу структурним підрозділам архітектури та житлово-комунального господарства на недоліки, керуючись чинною нормативною базою та застосовуючи законодавчі важелі з метою поступової ліквідації усіх бар’єрів та створення універсальної доступності.
   У першому методичному посібнику НАІУ ми подавали методику проведення аудиту доступності об’єктів громадського призначення. За цією методикою було визначено 9 ознак, які впливають на повну та універсальну доступність соціальної інфраструктури для усіх категорій громадян.
   Зокрема:
  1. Безпроблемне пересування по прилеглій території:
  2. Наявність визначених місць для паркування автомобілів інвалідів найближче до входу у будинок.
  3. Входи/виходи, двері
  4. Доступний заїзд у приміщення, сходи/пандуси.
  5. Відсутність порогів, широкі двері, широкі коридори.
  6. Доступність до усіх поверхів у приміщенні (ліфти, ескалатори, пандуси тощо).
  7. Наявність доступних і пристосованих для неповносправних санітарно-гігієнічних приміщень: туалету, душової тощо.
  8. Доступні для людей у візках таксофони, банкомати.
  9. Означення місцезнаходження (піктограми).
   За цією методикою проводилися аудити доступності у різних містах України від Києва до провінційного райцентру. Але, як з'ясувалося, така повна методика ще не є на часі для нашого суспільства, оскільки Україна стоїть лише на початку шляху створення безбар’єрного, універсально доступного середовища, зручного і безпечного для усіх категорій громадян. Ми тішимося будь-якому пристосуванню, який з’являється в довкіллі, навіть якщо він і не є досконалим. А причиною недосконалості є ментальність суспільства та невігластво фахівців в галузі архітектури та будівництва, які елементи доступності виконують будь-як, не керуються при цьому відповідними чинними нормативами (ДБН). Часто при цьому посилаються на відсутність коштів. Але зваживши на матеріали оздоблення деяких будівель очевидно, що це не є правдою і не це є причиною.
   З власного досвіду, як користувача інвалідного візка, зауважується, що для більш-менш самостійного пересування людині у візку необхідно забезпечити елементами доступності у довкіллі в наступних випадках?
  • безпечне та безпроблемне пересування пішохідними шляхами/тротуарами по прилеглій території;
  • наявність неподалік від громадського об’єкту автостоянки з виділеними місцями для паркування чи зупинки автотранспорту, котрим користуються інваліди особисто, або іншим транспортом, котрим привозять неповносправних людей;
  • доступні чи пристосовані для людей з інвалідністю входи в будинки/споруди;
  • доступність для людей з інвалідністю приміщень в будівлі;
  • доступність та пристосованість для людей з інвалідністю санвузлів (туалети тощо);
  • послуги: таксофони, банкомати, поштові скриньки, різноманітні торгові та квиткові апарати, віконечка кас, інформації і ін.
  • наявність візуальної інформації про місце розташування елементів доступності.
   Пропонована увазі спрощена методика обстеження та надання пропозицій. Вона передбачає доступність лише в найнеобхідніших громадських місцях з найелементарнішими елементами доступності. Поради і вимоги, подані у цій методиці, в переважаючій більшості спираються як на чинні в Україні будівельні норми, так і на світові норми, які в перспективі будуть прийняті і в Україні, оскільки вона орієнтується на Євросоюз.